Блог

Главная » 2016 » Январь » 13 » розробка уроку

17:11

розробка уроку

Дергачівська гімназія №3 Дергачівської районної ради Харківської області Розробка уроку української літератури у 8 – Б класі на тему: «Місто моє, кохані Дергачі…» (урок літератури рідного краю) Підготувала Рябовол О.М., учитель української мови та літератури 2015 Тема: Урок літератури рідного краю. «Місто моє, кохані Дергачі...» Мета: познайомити учнів із творами поетів – земляків, із джерелами їхнього ліричного таланту; розвивати вміння школярів виразно читати поетичні твори, робити ідейно – художній аналіз віршів; виховувати патріотизм, любов до рідного міста, повагу до людей, які живуть поруч і багато доброго для нього зробили. Тип уроку: комбінований Обладнання: презентація «Дергачі, ви мої Дергачі…», портрети письменників, збірки поетів, пісня «Гімн Дергачів», пам’ятка декламатора, тести, таблиця «Види лірики» Епіграф: Слобожанщина – край предковічний, Солов’їна моя сторона: І джерела цілющі одвічні, І поля золотого зерна. Під горою виблискує річка, Деркачі покриває роса… Р.Науменко - Жовтобрюх Яка не є – вона у нас одна. Трава і квіти стеляться побіля. Нехай ростуть. Аби лиш не зрад – зілля . І щоб своя маленька вітчина. Олександр Вертіль Хід уроку: І.Організаційний момент. ІІ. Повідомлення теми і мети уроку. 1. Учитель. У кожного «маленька вітчина», маленька вітчизна, батьківщина своя, одна – єдина. І куди б не закинула нас доля, ким би ми не стали в житті, нам ніколи не забути стежинки до рідного дому. Ми завжди бережемо в пам’яті все, що пов’язане з цією «маленькою вітчизною». Сьогодні у нас незвичайний урок. Урок літератури рідного краю на тему: «Місто моє, кохані Дергачі...» ІІІ. Мотивація навчальної діяльності 1. Слово вчителя. Лине грамзапис пісні А.Малишка «Стежина» Учитель (під звуки мелодії). Олександр Вертіль у вірші «Пора вже, брате…», який звучить в унісон із піснею, пише: Усе прудкіше стелиться дорога, Така вузенька і дитячонога. Твоя й моя супутниця – сестра. Яка не є – вона у нас одна, Трава і квіти стеляться побіля. Нехай ростуть. Аби лиш не зрад – зілля . І щоб своя маленька вітчина. Щоб мали змогу будь – коли звернуть На путівець, де вибалок і хата, Яка чеканням щедра і багата. У цім її призначення і суть. У спориші побудуть «Жигулі», А ми у берег вийдемо, де верби Вросли гербом під українським небом. Немає вже ріднішої землі. Вітри дихнуть – трава зашелестить, Пташиний гук прокотиться луною. Отут перед зеленою стіною щемить І вічність, і найменша суть. - Із цього вірша взяті й рядки, що є епіграфом до нашого уроку. Запишіть їх у зошит. - Скажіть, як ви розумієте епіграф, і як ці рядки пов’язані з темою нашого уроку? Підсумок. «Маленька вітчина» - це дорогі і близькі серцю місця: рідне місто, село чи селище. - Я пропоную вам визначити завдання нашого уроку самостійно. Чого ви очікуєте від уроку? 2. Очікування . «Берег надії і сподівань» (учні пишуть на корабликах, що очікують від сьогоднішнього уроку) • хочу поповнити свої знання про поетичний доробок письменників Дергачівщини; • хочу познайомитися із біографічними відомостями про поетів - земляків більш докладно; • думаю, що більше дізнаюся про те, як оцінили поезії читачі, критики; • сподіваюся заробити гарну оцінку; • намагатимусь виразно читати поезії; • хочу почути думку своїх товаришів про Дергачі у ліриці; • хочу, щоб моїми відповідями була задоволена вчителька. Завдання учням: протягом уроку заповнюємо таблицю, де вказуємо автора поезії, назву, тему, основну думку, художні засоби, образи, символи ІV. Основний зміст уроку 1.Учитель Друзі, на нашу долю випало щастя народитися на славній, героїчній, красивій Дергачівській землі! Пропоную вам налаштуватися позитивно на урок і переглянути презентацію, яка має назву “Україна, Харків, Дергачі!”, щоб вкотре переконатися, що наш козацький край відомий своєю історією та талановитими людьми (показ презентації 3 хв.) 2.Звучить вірш у виконанні учнів НАШІ ДЕРКАЧІ Слобожанщина – край предковічний, Солов’їна моя сторона: І джерела цілющі одвічні, І поля золотого зерна. Під горою виблискує річка, Деркачі покриває роса. Не покриє безпам’ятство Січі: На Козацькій Могилі – Яса. Пам’ятають ще Лопань широку І безмежнії луки й заплави… Заливало і Піски й Залопань, До церков аж робили застави. Пам’ятають, що чаплі й лелеки, Дикі гуси і віщі сичі. Тут віками гніздились на річці,- Й неспокійні прудкі деркачі. На Басан, Черняя і Пісошне На Удянське, Глибоке, Кутки Споконвіку ходили дівчата І пускали святкові вінки. Може, вулиці наші колишні Та вінки на Івана Купала Нам підкажуть героїв тодішніх, Що безпам’ятство наше забрало. Що ж ми знаєм про давню Могилу І про славних колись козаків? Що ж ми знаєм про мудрість і силу Богатирських своїх земляків? Чи ми вулиці наші назвали Іменами героїв-творців? Чи достойно ми їх вшанували У музеї поетів-борців? Меценати були і таланти: Це окраса і гордість народу… Коли скинем безпам’ятства лантух, - Аж тоді заживем у господі. 3.Учні по черзі розповідають: 1. Дергачівська земля – це колиска сотень обдарованих людей – вчених, письменників, художників, краєзнавців, співаків, педагогів. Ми пишаємося Петром Андрійовичем Свашенком – відомим українським письменником, журналістом, що народився в Деркачах і був відомий під псевдонімом Лісовий. Під час війни П.Свашенко повернувся у Дергачі, брав участь у революційному русі, писав нариси, етюди, літературні репортажі. 2. Гнат Мартинович Хоткевич – український письменник, актор, режисер, дитячі роки якого пройшли у Деркачах. У 1895 році організував у с. Деркачі селянський театр, а за кошти від його вистав поповнювалася українськими книжками сільська бібліотека. На вшанування пам’яті видатного земляка загальноосвітній школі № 1 присвоєно ім’я Г.М.Хоткевича. 3. Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім – Олесь) – відомий український поет, який навчався у хліборобській школі в Деркачах. Тут він почав писати вірші, видавав рукописний журнал “Комета”. 4. Олекса Андрійович Слісаренко – відомий український прозаїк і поет. Навчаючись у Деркачах, Олекса захопився літературою. Перший його вірш видрукувала Олена Пчілка у журналі “Рідний край” за 1911 рік. 4.Запитання учням – Діти, яке враження на вас справила розповідь про видатних діячів мистецтва, чиє життя пов’язане з Дергачівщиною? (Ми можемо пишатися своїм рідним краєм, який дав Україні і світові стількох видатних діячів літератури ). 5.Слово вчителя. Ми сьогодні матимемо справу з поетичними творами, які належать до роду літератури “лірики”. Давайте згадаємо, що таке ліричний твір? (Ліричний твір повідомляє читачеві про почуття, переживання та внутрішній світ героя. Центральним персонажем такого твору є ліричний герой). – Які види лірики вам відомі? (Громадянська – поезія, де автор розкриває патріотичні почуття ліричного героя, його активну громадянську позицію, змальовує певні етапи розвитку суспільства, держави. Пейзажна – вірші, де ліричний герой захоплюється красою природи, наводить паралелі між настроєм людини і станом природи. Інтимна – поезії, в яких зображуються історії кохання, дружби, родинних стосунків ліричного героя. Філософська – розкриває загальнолюдські проблеми, подає погляди ліричного героя на філософські поняття життя, смерті, щастя, покликання людини, добра і зла тощо). – Які художні засоби використовують поети для написання ліричних творів? (Епітети – художні означення, виражені прикметниками; метафори – переносне значення слова на основі подібності, схожості; порівняння – різновид метафори, який передає схожість за допомогою сполучників як, мов, наче, ніби, неначе; окличні речення, риторичні питання, звертання, вигуки тощо). 6.Учениця. Послухайте поезію Антоніни Іванівни Дячук, нині, на жаль, покійної. Антоніна Іванівна працювала у нашій школі заступником директора з виховної роботи та вчителем української мови та літератури, палко любила рідне слово та українську пісню… Антоніна Дьячук МІСТО МОЄ! Розкинулось ти, ген, понад горою. І оповите стрічкою-рікою, Тут в Рудичах джерельні б’ють ключі, Місто моє, кохані Дергачі Шепочуть верби щось поміж собою, Мов діляться і радістю, й журбою, Блукає в травах місяць уночі, Місто моє, кохані Дергачі. До тебе повертаються здалека І журавлі, і вірнії лелеки, Щебече соловейко уночі. Місто моє, кохані Дергачі! Тут чую рідну мову українську, І задушевну пісню материнську, А в пісні від історії ключі. Місто моє, кохані Дергачі. 7. Ідейно-художній аналіз вірша. 8.Прийом «Здивуй». - Вам було домашнє завдання підготувати діалоги про життя і творчість поетів – земляків. Отож запрошую вас до розмови … Діалоги учнів про життя і творчість поетів Дергачівщини Діалог перший - Привіт, Аліно! Чого так поспішаєш? - Привіт, Володю. Поспішаю до бібліотеки. Треба на урок літератури рідного краю взяти вірші Тимченка поета – земляка. Віктор Петрович Тимченко усе життя пов’язав з рідним містом – Дергачами. Народився 3 вересня 1930 року в с. Мануїлівка Дергачівського району. Його життя справді можна назвати героїчним, адже ще в дитинстві він втратив зір. Закінчив Харківську школу сліпих ім. Короленка. Директор видавництва “Крок”. – Цікаво! А про що ж він писав? – Віктор Петрович написав і видав чимало книжок, збірок своїх поезій, в яких відбився його світогляд. І все це він передав своєю мовою, у віршованій формі, дотепній, яка близька і зрозуміла кожному небайдужому до поетичного слова. – Цікаво, як же називаються збірки його віршів? – Перша книжка «Лірика» Віктора Тимченка вийшла російською мовою у 1956 році, мала успіх, і це окрилило поета – в його розумінні саме тоді він став справжньою людиною. Потім були інші збірки, також російською мовою: «Место в жизни», «Если в сердце огонь», «Розговор начистоту», «У моего огня». І тільки з часом йому захотілося написати рідною мовою! Підсумком його української творчості стали збірки віршів і прози «Розмова з пам’яттю» (1979), «Прозріння»(1997), «Над прірвою зневіри»(2000). “На схилі віку”, “Віра, надія, любов”. – Справді? Приємно мати такого знаменитого земляка! – Отож. – Тепер знатиму! І буду всім про нього розповідати! – А ще цікаво, що вже протягом багатьох років Віктор Петрович очолює літературну студію, в якій виховав чимало молодих поетів. За часів незалежності В. П. Тимченко став почесним громадянином Дергачів. – Дуже цікаво ти розповідаєш, друже! – Віктор Петрович - Лауреат премії ім. В.Мисика та ім. К.Гордієнка. Член національної спілки письменників України з 1959 року. – Та він же – просто легенда нашого краю! Я зрозумів, що багато можна розповідати про Віктора Петровича, та краще познайомитися з його віршами. 9.Учень читає вірш В.Тимченка Сухенька й згорблена. Схилилась – лата спідницю: щуп та щуп. Сльоза побігла й зупинилась у темній зморшці біля губ. Вона уже й не помічає, бо звикла, та й часу нема. Опівночі нап’ється чаю. Удосвіта передріма. І знов прокинеться і встане, підійде тихо до стіни: до молодого капітана і до хлопчиська старшини. І хлопці обняли б за плечі і віддали б усе тепло її рукам, вустам старечим, коли б не рамки і не скло. Коли б не ті найдальші далі, що ген із сивої імли на ордени їх і медалі тужливим поглядом лягли. Під Харковом і під Херсоном Давно, давно скінчилась путь. І тільки тут – в її безсонні вони ще й досі йдуть і йдуть. Вікно їм у садок розчинить і прошепоче імена. 10.Ідейно-художній аналіз вірша. 11.Другий діалог. - Альоно, доброго дня! - Вітаю й тебе! Звідки йдеш така задоволена? - А що помітно? Знаєш, була в бібліотеці, на урок взяла книги поета – земляка Віктора Бойка. Дуже гарні вірші! - Так, згодна. На різні теми пише автор: і про природу, і про батьків, і про матір, і про людей праці. Його хвилює все: доля України, народу, є присвяти видатним постатям. - Справді, Віктор Бойко – тонкий лірик, він гостро відчуває найменші порухи людської душі… - Віктор Степанович – народився 15 жовтня 1946 року в смт. Козача Лопань на Харківщині. Вищу освіту здобув на механіко-математичному факультеті Харківського державного університету та на фізико-математичному факультеті Харківського державного педагогічного інституту ім. Г.С.Сковороди. Віктор Бойко вчителював аж до 1979 року. - А я прочитала, що друкуватися почав наш відомий земляк у 1971 році в Дергачівській районній газеті. Займається перекладацькою діяльністю та літературознавством. Віктор Степанович пише також прозу. - Подивись, ось у мене його збірки поезій: “Земні турботи”, “Пролог”, “Обличчям до багаття”, “Битий шлях”, “Зазимки”, “Планида”, “Яв”, “Суголосся”, “Петрові батоги”. Пише автор і твори для дітей. - Я пишаюся, що він – Лауреат літературно-мистецької премії ім. І.С.Нечуя-Левицького (2008) та харківської муніципальної літературної премії ім. Олександра Олеся (2006). А ще він Член національної спілки письменників України з 1979 року. Нагороджений грамотою спілки письменників України та медаллю “Почесна відзнака” (2006). У 2002 році В.С.Бойку присвоєно звання “Заслужений працівник культури України”. - Дивись, Аліно,а ось і портрет Віктора Степановича. - Симпатичний чоловік… В очах стільки доброти, щирості… Пишна шевелюра… Ледь примружене око ніби заохочує до розмови… - Цікаво також, що своєю причетністю до літературної справи значною мірою завдячує В.П. Тимченку, бо відвідував керовану ним літературну студію. Пише вірші, прозу, перекладає з білоруської, молдовської та інших мов. Після виходу збірок «Пролог» та «Земні турботи» прийнятий до спілки письменників (1979). Займається роботою з молодими літераторами при Харківській письменницькій організації. Протягом 1979 – 1989 рр. докладав значних зусиль до створення у Харкові літературного музею. Протягом тривалого часу очолював Український фонд культури. Наприкінці 80-х був одним з ініціаторів створення Харківського крайового руху. В. С. Бойко друкувався у вітчизняній та зарубіжній періодиці, альманахах, колективних збірках, антологіях. Писав вірші для дітей. Уклав антологію любовної поезії ХVІІ –ХХ ст. «Слобожанська муза» (Харків, Майдан, 2000). - А яку тему ви обговорюватимете на уроці? - Про поетів рідного краю. - Чудово! Бажаю успіхів, адже завжди так приємно говорити про щось рідне тобі і близьке… - Дякую. Думаю, що урок принесе мені задоволення. 12.Учень читає вірш В.Бойка Електричка мене вже давно не везе на горо'д, ніби їй наказала байдужа зима дощова, та мене забирає безсонний досвітній народ й шелестить на пероні, безсмертний, немов мурашва. Знаю, в сплячку зимову занурилось вічне село. І вітри понад ставом давно не запитують дна. Певно ж, цілих три місяці биті шляхи розвезло. І біліє у полі – на чорнім – хатинка одна. Одвернусь од вікна. Перевірю осінні ключі. Наче хлипають двері, та, звісно ж, не в місті, не тут… І раптово зірвусь, наче пес з ланцюга уночі. І балкон відчиню, і балкон… Матіоли цвітуть. 13.Ідейно-художній аналіз вірша. 14.Рольова гра «У бібліотеці» (бібліотекар та відвідувач) Відвідувач. Світлано Василівно, добрий день! Бібліотекар. Доброго дня, Данило! Відвідувач. Як кореспондент шкільної газети «Велика перерва плюс» хочу дізнатися про нашу землячку, поетесу Ольгу Степанівну Тараненко. Тому дозвольте взяти у вас інтерв’ю. Бібліотекар. Будь ласка, шановний кореспонденте! Що вас цікавить? Відвідувач. Розкажіть , як Ольга Степанівна стала писати? Бібліотекар. Ви, мабуть, знаєте, що народилася Ольга Тараненко 28 січня 1957 року в Дергачах. Навчаючись у 1-й школі, з отроцьких років відчула смак до поетичного слова. Почала друкуватися з 14 років, спочатку в районній газеті, пізніше – в обласній пресі та республіканських журналах. Саме захоплення літературою визначило її подальший життєвий шлях: 1976 року вона поступила на українське навчання філфаку Харківського держуніверситету, закінчивши навчання у 1981 році. Відвідувач. Чи є в бібліотеці твори поетеси? Бібліотекар. Так, є. Ще за часів навчання в університеті друкувалася у журналах «Прапор», «Дніпро», пізніше – в альманахах «Вітрила» (1982) та «Поезія» (1986, №1). Ольга Степанівна – автор збірок поезій «Вересень» (1987) та «Простий сюжет» (1992). Їх зміст – сповідь про власне життя, почуття, роздуми. Тут поетеса тяжіє до філософічності та психологізму. О. Тараненко працювала за фахом у середній школі, у харківських газетах. Керівник літгуртка «Зав’язь» при обласному Палаці дитячої та юнацької творчості. Хоч поетеса і живе нині у Харкові, вона добре відома на своїй малій батьківщині – у Дергачах, адже перші два рядки з її вірша «Мої Деркачі» стали девізом газети «Рідне місто» Ольга Тараненко МОЇ ДЕРКАЧІ Тут здавна люди сонце несли, щоб стало тепліше на світі. …Посходились верби сухі, як посли від давнини у зелене літо. Лопань такою старенькою стала, зігнулася, наче у боці коле, бо хто не ішов - усіх привітала, й пили з неї люди аж он відколи! Горби - величаві дороговкази на всі чотири сторони світу, щоб знала малеча дорогу до казки, щоб знала звідки сонечко світить. Відвідувач. Прекрасно, Світлано Василівно! Дякую за зворушливе читання вірша. Бібліотекар. О. Тараненко совісна поетеса, і своє чисте сумління, свою відкриту душу вона дарує нам. Відвідувач. Щиро дякую вам, Світлано Василівно, за нашу розмову. Думаю, вона обов’язково допоможе мені написати замітку «Літературний портрет Ольги Тараненко». Бібліотекар. Бажаю успіхів, Данило. До побачення! 15.Слово вчителя Говорячи про культурницьке життя Дергачів від 60-х років і до сучасності, неможливо обійти мовчанкою Раїсу Петрівну Науменко-Жовтобрюх. Послухайте розповідь товаришів ще про одну поетесу – землячку. 16.Повідомлення учня про Дергачівську поетесу Раїсу Петрівну Науменко-Жовтобрюх. Вона народилася 1932 року в родині Петра Жовтобрюха – активного учасника деркачівського хору і драмгуртка 20-30-х років. На час народження доньки Раїси батько працював бібліотекарем, тому росла дівчинка в оточенні книжок. Не дивно, що Раїса Жовтобрюх поступила навчатися на українське відділення філфаку в держуніверситеті й стала філологом. Писати почала рано, вміщувала свої вірші у шкільній газеті, декламувала на вечорах. Потім друкувалася в місцевій пресі, займалася журналістикою, брала участь у різних конкурсах, семінарах. Серед історичних розвідок Раїси Петрівни у 60-і роки виділяється цікава стаття з історії комсомолу Дергачівщини. Викладала українську мову в Зооветінституті, зустрічалася з Галиною Гнатівною Хоткевич. З виходом на пенсію Раїса Петрівна не залишила своїх фахових звичок і зацікавлень: виписує мовознавчі журнали, вивчає спеціальну літературу. Різноманітні нариси Раїси Жовтобрюх і зараз нерідко можна побачити на шпальтах районної газети. Нині Раїса Петрівна займається упорядкуванням своїх віршів для збірки. Основні мотиви її поезії – це громадсько-політична лірика, історична тематика, пейзажно-інтимна лірика, сатира й гумор. У своїх творах вона тяжіє до епічності, хоча часом цим творам властива багатослівність Раїса Науменко-Жовтобрюх 17.Слово вчителя Майже у кожному місті є пам’ятник Великому Кобзареві, де він зображений немолодим, а у нас у Дергачах на десяту річницю Незалежності України побудовано пам’ятник вічно юному Тарасові. Раїса Петрівна присвятила вірш цій події. ПАМ’ЯТНИК ВІЧНО ЮНОМУ ТАРАСОВІ Вінок любові УКРАЇНІ Спліта врочистий ювілей, Десяті славні роковини Підносять крилами ідей. Моя держава дуже юна, І їй потрібен оберіг, Бував у Пітері, Варшаві, І, взявши Іскру у Брюлова, Дніпрові береги прославив, Де зустрічала чорноброва. Думки літали в Україну, Про неї, матінку, співав, Боявсь застати там руїну, За люд стражденний вболівав. Щоб від негод і лихослів’я Її в дорозі поберіг. Прийшов юнак на допомогу - Вкраїнський геній, Прометей, Тернисту вибрав він дорогу Боровсь за волю для людей. Та не пускали супостати До України Кобзаря. Тепер ми можем привітати - У нас зійшла його зоря. У Дергачі, як у родину, Прийшов із думами Тарас Щоб ощасливити людину Щоб вічно жити серед нас. 18. Ідейно-художній аналіз вірша. V.Узагальнення і систематизація вивченого. 1. Тестові завдання 1 В. Тимченко 2 В. Бойко 3 О. Тараненко 4 Р. Науменко – Жовтобрюх 5 А. Дьячук А У Дергачі, як у родину, Прийшов із думами Тарас Б Тут здавна люди сонце несли, щоб стало тепліше на світі. В І балкон відчиню, і балкон… Матіоли цвітуть. Г Тут чую рідну мову українську, І задушевну пісню материнську, А в пісні від історії ключі. Д Сльоза побігла й зупинилась у темній зморшці біля губ. 2. Складання «Сенкану» про Дергачі. VІ.Підсумок уроку. Оцінювання. 1.Метод «Незакінчене речення» - Сьогодні на уроці я дізнався, що… - Мене вразило… - Найцікавіше для мене на уроці було… - Мені найбільше до душі припала поезія… 2. Перевірка записів учнів у таблицях під час уроку. VІІ. Домашнє завдання 1.Повторити вивчений матеріал уроку. 2.Написати твір-мініатюру на тему: «Поети рідного краю». VІІІ. Заключне слово вчителя. Ми сьогодні дізналися багато нового про творчість поетів – земляків. Їхні вірші пронизані патріотичним пафосом. Сила їхньої поезії у любові до рідної землі, у вірі в щасливе життя українського народу. Мені хочеться побажати вам, щоб ви не були байдужими, пам’ятали духовні обереги, з якими ви виростаєте і вийдете в широкий і тривожний світ. Завжди повертайтеся до родинного вогнища. Пам’ятайте, що ми – українці. Бережіть рідну землю, українську мову, високо несіть національну гідність. Бо немає кращої землі, ніж Україна, і їй наша найсвятіша любов. Я тобі освідчуюсь в коханні, Україно, доленько моя! Лиш тобі служити до сконання, Лиш тобі співати буду я. Я пісні журливі та веселі Буду засівати на полях. Увійду до кожної оселі, Щоб розвіять тугу у серцях. Наші душі злиті воєдино, І від цього радісно мені. Україно, зоряна Вкраїно! Я тобі вклоняюсь до землі.

Просмотров: 1078 | Добавил: ukrainian | Рейтинг: 0.0/0

Всего комментариев: 0

Вход на сайт

Поиск

Календарь

Архив записей

Друзья сайта

“Дивосвіт” української мови та літератури Рябовол О.М.

Блог